Антропов Лев Іванович – учений, педагог, організатор науки

До 100-річчя видатного ученого, педагога, організатора науки Антропова Льва Івановича.

Антропов Лев Іванович 30 вересня 2013 р. виповнилося 100 років з дня народження члена-кореспондента АН УРСР, заслуженого діяча науки УРСР, доктора хімічних наук, професора Льва Івановича Антропова – видатного вченого, талановитого педагога і організатора науки, засновника відомої у світі наукової школи "Електрохімічна кінетика".

Л.І.Антропов є автором низки фундаментальних розробок, що стосуються вирішення проблем кінетики електродних процесів, питань будови подвійного електричного шару, теорії електрокаталізу і електросинтезу органічних сполук, корозії та захисту металів. Створена ним наукова школа розвиває нові напрями теоретичної та прикладної електрохімії, створює ефективні засоби захисту металів від корозії, нові прогресивні технології, електрохімічні сенсори для моніторингу повітряного середовища.

У 1936 р. Л.І.Антропов закінчив Уральський індустріальний інститут (м. Свердловськ). Ще будучи студентом, займався науковими дослідженнями на кафедрі теоретичної електрохімії цього інституту, а також керував практичними роботами студентів як позаштатний асистент кафедри. У 1939 р. захистив кандидатську дисертацію в Інституті загальної та неорганічної хімії (м. Москва), у 1945 р. – докторську в Колоїдно-електрохімічному інституті АН СРСР. Завідував кафедрами електрохімії, фізичної і колоїдної хімії Єреванського політехнічного інституту (1940–1948 рр.), кафедрою технології електрохімічних виробництв Новочеркаського політехнічного інституту (1948–1960 рр.).

У 1957–1960 рр. Л.І.Антропов працював експертом ЮНЕСКО в Індії, де займався науково-дослідною роботою, керував підготовкою фахівців вищої кваліфікації, організував у Бомбейському технологічному інституті кафедру електрохімії. Роботи цього періоду принесли вченому визнання як одного з провідних електрохіміків світу. У ці роки Л.І.Антропов уперше вказав на зв'язок кінетики електрохімічних реакцій із зарядом поверхні електрода і запропонував j-шкалу потенціалів, яка характеризує заряд поверхні металу. Ця шкала отримала міжнародне визнання, широко використовується при вирішенні різних задач електрохімії і називається шкалою Антропова. Велике значення для розвитку теорії каталізу мав також цикл робіт Льва Івановича про вплив природи водневої перенапруги на процеси електровідновлення органічних сполук на різних металах. З

1960 по 1986 р. Л.І.Антропов завідував кафедрою технології електрохімічних виробництв (ТЕХВ) Київського політехнічного інституту. У 1962 р. він організував при кафедрі проблемну науково-дослідну лабораторію. З 1986 року і до кінця життя працював професором-консультантом кафедри ТЕХВ.

З ім'ям Л.І.Антропова пов'язаний розквіт наукової діяльності кафедри ТЕХВ. У цей період розширюється коло питань, які досліджує вчений. Він продовжує фундаментальні розробки в галузі кінетики електродних процесів, електрохімічної енергетики, вивчає роль сольватованих електронів в електрохімічних процесах, велику увагу приділяє теоретичним аспектам інгібіторного захисту металів, електрохімічного осадження металів та сплавів. Л.І.Антропов створює нову кількісну теорію дії інгібіторів корозії, названу ним "формальною", яка дозволяє враховувати внесок різних властивостей сполук у процеси інгібування корозії. Ця теорія і сьогодні широко використовується фахівцями при розробці ефективних інгібіторів корозії та їх сумішей. Вчений та його учні створили і впровадили у промисловість нові прогресивні технології нанесення металевих і композиційних покриттів, контрольно-вимірювальні пристрої для визначення швидкості корозії металів, ефективні інгібітори корозії різного призначення (зокрема інгібітори КПІ-1, КПІ-2, КПІ-3 ... КПІ-18), хімічні джерела струму з літієвим анодом, перші в країнах Східної Європи безртутні гальванічні елементи та ін.

Блискучий лектор і талановитий педагог, Л.І.Антропов зіграв величезну роль у підготовці висококваліфікованих інженерів-електрохіміків і науковців вищої кваліфікації. У числі його учнів – 2 академіки і 2 члени-кореспонденти АН СРСР, 10 докторів і понад 50 кандидатів наук. Широта кругозору і різнобічність інтересів, висока ерудиція та знання іноземних мов (англійська, німецька, французька – вільно) завжди привертали до нього фахівців, колег, студентську молодь, сприяли подальшому розширенню творчих зв'язків кафедри з іншими організаціями.

Багато сил і енергії віддавав Л.І.Антропов науково-організаційній та громадській діяльності. Він координував роботу Ради Економічної Взаємодопомоги соціалістичних країн з питань теорії дії інгібіторів кислотної корозії металів, багато років був членом бюро науково-технічних рад ДКНТ СРСР і УРСР з захисту металів від корозії та головою однієї з їх секцій, членом редколегій журналів "Corrosion Sience", "Электрохимия", "Защита металлов", членом наукової ради з електрохімії АН СРСР і низки спеціалізованих рад. Він був керівником і учасником наукових делегацій на міжнародних конгресах і симпозіумах, виступав з циклами лекцій та доповідями в науково-дослідних центрах США, Англії, Франції, Італії, Японії, країн Східної Європи.

Л.І.Антропов опублікував близько 500 наукових праць. Його підручник "Теоретична електрохімія" видавався чотири рази російською мовою, а також англійською, французькою, угорською, українською та китайською мовами і сьогодні є науковим бестселлером.

За свою багатогранну педагогічну діяльність Лев Іванович нагороджений орденами "Трудового Червоного Прапора", "Знак пошани", Почесними грамотами і медалями, удостоєний Державної премії УРСР (1975) і Премії АН УРСР ім. Л.В.Писаржевського (1991).

Школою Л.І.Антропова на кафедрі опубліковано близько 20 монографій, підручників, навчальних посібників, захищено 7 докторських та близько 100 кандидатських дисертацій. В інших наукових установах випускниками кафедри захищено близько 20 докторських та 200 кандидатських дисертацій. Наукові напрями, започатковані Л.І.Антроповим, розвивають на кафедрі ТЕХВ його учні – д.т.н. Ю.С.Герасименко (електрохімічні методи визначення швидкості корозії металів), д.т.н. М.І.Донченко (дослідження в галузі гальванотехніки), проф. І.С.Погребова (теорія дії та створення інгібіторів корозії металів).

Учень Л.І.Антропова проф. В.П.Чвірук (зав. каф. ТЕХВ з 1986 по 2008 рр.) сформував новий науковий напрям – електрохімічні твердотільні системи з протонним та матричним електролітами і каркасними каталітично активними газодифузійними електродами, який сьогодні успішно продовжує проф. О.В.Лінючева (зав. каф. з 2008 р.), розробляючи сучасні конкурентоспроможні електрохімічні пристрої та методи. Результатом досліджень стало створення уніфікованої серії газових сенсорів та генераторів нового покоління, які за показниками перевершили світові зразки та знайшли широке застосування в Україні та за кордоном для моніторингу екологічної безпеки повітря.

Лев Іванович Антропов пішов з життя 8 липня 1994 року. Його учні шанують пам'ять свого вчителя та наукового керівника. На фасаді корпусу №4 НТУУ "КПІ", де довгі роки працював учений, йому встановлено меморіальну дошку, його іменем названо лабораторію теоретичної електрохімії кафедри ТЕХВ. Засновано стипендію імені Л.І.Антропова, яку отримують талановиті студенти-електрохіміки. Найавторитетніші електрохіміки світу Дж.Бокріс і Б.Конвей віднесли Л.І.Антропова до числа 12 вчених, що заклали фундамент сучасної електрохімії, а створену ним наукову школу – до числа провідних електрохімічних шкіл світу.

Для своїх учнів він назавжди залишився взірцем інтелігента і вченого.

Інф. кафедри ТЕХВ

Згадують учні Л.І.Антропова

     У моєму становленні як ученого і педагога величезну роль зіграла яскрава особистість Льва Івановича Антропова – мого вчителя та наукового керівника. Професор Антропов був інтелігентною і дуже талановитою людиною, чудово знав літературу, писав вірші, любив живопис та архітектуру, добре грав у теніс (деякий час вважався "першою ракеткою КПІ"), але основним його захопленням була електрохімія. "Ни дня без строчки" – цього девізу вчений дотримувався все життя і намагався прищеплювати це своїм учням. Перше моє знайомство з майбутнім керівником сталося на початку 60-х, коли професор Антропов почав читати лекції в КПІ. Неординарна особистість Льва Івановича, його елегантність, авторитет науковця – усе це збирало на лекції величезну аудиторію. Тут були не лише студенти-електрохіміки, але й викладачі і співробітники КПІ, працівники науково-дослідних інститутів. На лекціях складалася така творча атмосфера, яка буває на наукових конференціях. Лекції професора Антропова були дуже цікавими та захоплюючими, вони справляли величезне враження логікою побудови, глибиною проникнення в сутність явищ, чіткістю викладу матеріалу. Складні розділи теоретичної електрохімії, які містили велику кількість математичних викладів, ставали ясними і зрозумілими. Розрізнені і суперечливі дані складалися в єдину систему, що вражала своєю витонченістю. Присутні відчували цілісність і красу електрохімії, стежили за її розвитком і перспективами. Враження від лекцій було настільки сильним, що незабаром деякі студенти, в тому числі і я, виявили бажання займатися науковою роботою на кафедрі електрохімії. Так і визначилась моя подальша творча доля. Кілька років потому, коли я вже була аспіранткою Льва Івановича, вперше вийшов у світ його відомий підручник "Теоретична електрохімія", в якому були узагальнені лекції, що читав учений. Вітаючи з весіллям, професор презентував мені сигнальний примірник свого підручника з написом: "Інні Сергіївні з побажанням і передбаченням їй великого родинного та наукового майбутнього". Значно пізніше він подарував мені, вже зрілому науковцю, свій підручник, який було видано французькою мовою. На сторінці підручника поряд з вітаннями автором було написано: "Mes salutations, h = a + blgi – ?" Знаком запитання після відомої в електрохімії формули вчений хотів сказати, що в науці немає абсолютних істин, і справжній науковець повинен постійно мислити, шукати нові підходи та рішення. Минуло багато років, давно вже немає мого Вчителя, але я назавжди запам'ятала його уроки, життєві правила і наукові принципи, які він тактовно прищеплював своїм учням. Його яскрава особистість залишається для мене взірцем справжнього Вченого і Педагога. Спогади про нього надихають творити далі так, щоб бути достойної звання учениці Льва Івановича Антропова.

І. С. Погребова,
професор кафедри ТЕХВ,
заслужений викладач НТУУ «КПІ»

У 1962 р. Л.І.Антропов організував при кафедрі технології електрохімічних виробництв проблемну лабораторію, співробітником якої я стала після закінчення аспірантури. Лев Іванович мав стільки наукових ідей, що кафедра, здавалося, була для нього замалою, для їх реалізації йому знадобився би цілий інститут. Кожний аспірант або пошукач, а їх було по 5-7 осіб одночасно, розвивав певний науковий напрямок, розробляв методики. Не було "накатаних" шляхів. Якось наш науковий керівник сказав приблизно так: я кидаю вас у науку, як у воду; хто самостійно випливе, той має шанс стати справжнім ученим. Водночас кожна бесіда з ним була дорожчою за будь-які прямі вказівки, бо він миттєво бачив суть питання і висловлював цінні пропозиції. Коли я була призначена завідувачем проблемної лабораторії, то звернула увагу на підхід Льва Івановича до підбору нових співробітників: він придивлявся не тільки до професійних, а й особистісних якостей. Сам він показував приклад коректності, витримки, ввічливості, високої культури. Він знався на музиці і літературі, писав вірші, добре малював, займався спортом, на святах із задоволенням брав участь у наших "капусниках". Але водночас вимагав самовідданої праці, творчого підходу до досліджень. Так він заклав основу дружного, надійного, працездатного колективу, який є у нас і зараз. Буваючи на наукових конференціях, я помітила, що Льва Івановича чекають з якимось благоговінням, ставляться до нього як до метра електрохімії. І до нас ставились більш шанобливо як до його учнів. Він же поводився досить демократично, був доброзичливим, хоча й принциповим. Найсильніше, що я відчуваю, згадуючи Льва Івановича, – це гордість від того, що була ученицею та колегою такого великого вченого з енциклопедичними знаннями, благородної, неординарної, талановитої людини.

М.І.Донченко, д.т.н.,
провідний науковий співробітник,
заст. зав. кафедри ТЕХВ,
заслужений науковець НТУУ "КПІ"

     У далекім 1960 році я навчався на другому курсі. Звістка про те, що на хіміко-технологічному факультеті з'явився новий професор зі світовим іменем, швидко розлетілась інститутом. Відбулась лекція-зустріч Л.І.Антропова зі співробітниками та студентами факультету, присвячена його діяльності в Індії, в Бомбейському технологічному інституті. Він повідомив, що дослідження, які проводив у Індії, планує продовжити в КПІ. Моєю першою роботою під керівництвом Льва Івановича було отримання чистих розчинників та проведення досліджень з вивчення будови подвійного електричного шару, визначення нульових точок металів. Для цього ми облаштували "чисту" кімнату – герметизовану, з піддувом знепиленого повітря. Академік АН СРСР А.Н.Фрумкін, провідний електрохімік СРСР, відвідав нашу лабораторію та похвалив методику і результати досліджень. Під керівництвом Л.І.Антропова ми розвинули метод поляризаційного опору та випустили на його основі перший в СРСР промисловий корозиметр. Лев Іванович був не лише науковим керівником, а й вихователем. Особливо слідкував за нашою мовою, манерами. Оскільки я з периферії, то часто припускався мовленнєвих помилок. Він завжди тактовно виправляв, вказував, як правильно говорити, де ставити наголос. Хочеться відзначити відношення Л.І.Антропова до музики, особливо до класичної. Якось пізно ввечері ми з другом випробували в лабораторії стереофонічний підсилювач низьких частот та слухали платівки з творами Баха. Увійшовши до лабораторії, Лев Іванович дослухав мелодію до кінця і сказав: "Це прекрасно! Я вітаю таке хобі, додатково до науки – це дуже благородне та приємне заняття". І тут же зізнався, що у нього є велика домашня колекція платівок. Лев Іванович залишився в моїй пам'яті як Людина з великої літери, як Великий Педагог і Вчений. Він навіть якоюсь мірою замінив мені батька. Я щасливий від того, що багато років працював поруч з ним.

Ю.С.Герасименко,
д.т.н., проф. кафедри ТЕХВ,
заслужений науковець

НТУУ "КПІ" КП: 2013, 30